Трансплантація аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин в лікуванні хронічної серцевої недостатності при дилятаційній кардіоміопатії: клінічне спостереження

Анотація

Вступ. Дилатаційна кардіоміопатія (ДКМП) складає значну частку серед некоронарогенних захворювань серця, які призводять до хронічної серцевої недостатності (ХСН). Через високу летальність, властиву ДКМП, відбувається постійний пошук альтернативних серцезберігаючих методів її лікування в якості «містків» до серцевої трансплантації. Серед них існує такий перспективний напрямок, як клітинна терапія.

Мета. На прикладі власного клінічного випадку показати ефективність паліативного лікування хронічної серцевої недостатності, спричиненої дилатаційною кардіоміопатією, методом внутрішньовенного введення аутологічних мезенхімальних стволових клітин.

Клінічний випадок. Чоловік, 48 років, хворий на ДКМП, проходив спеціалізоване лікування з приводу ХСН стадії С в кардіологічному відділенні Харківського обласного кардіологічного центру. Окрім медикаментозної терапії згідно із загальновизнаними протоколами, двічі було застосоване внутрішньовенне введення аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин (МСК) з інтервалом у 1 місяць між процедурами.

Перша ін’єкція, яка містила 6 млн МСК, виконувалася на тлі ознак гострої лівошлуночкової недостатності (ГЛШН), що приєдналася до вже наявної клінічної картини ХСН. На момент повторної ін’єкції, із застосуванням 4 млн МСК, явищ ГЛШН не спостерігалося.

Оцінку клінічного статусу пацієнта, а також основних функціональних параметрів його серця під час та через 1 місяць після кожної процедури проводили за допомогою фізикального обстеження, ехокардіографії та добового моніторингу електрокардіограми за Холтером.

Після обох ін’єкцій не відмічено ускладнень або побічних явищ.

Обговорення. За допомогою вищенаведених інструментальних методів дослідження було виявлено, що в результаті дворазового внутрішньовенного введення аутологічних МСК спостерігалося поступове покращення загальної скоротливості лівого шлуночка, поступове скорочення систолічного та діастолічного об’ємів лівого шлуночка, зменшення об’єму лівого передсердя, зниження важкості мітральної регургітації з II до I ступеня, а також купірування персистуючої шлуночкової екстрасистолії. Одночасно з цими функціональними змінами відмічено послаблення клінічних проявів ХСН зі стадії С до стадії В, відсутність нових епізодів ГЛШН, можливість зменшення дози діуретичних препаратів без затримки рідини в організмі, а також покращення витривалості пацієнта щодо фізичних навантажень.

Позитивна динаміка в клінічному стані хворого, а також у його ехокардіографічних показниках, відзначалася вже через 1 місяць після кожного введення клітин.

Висновки. Внутрішньовенне введення аутологічних МСК частково відновлює систолічну функцію ураженого міокарда у хворих на ДКМП з клінікою персистуючої ХСН, отже, може розглядатися як перспективний паліативний напрям у комплексному лікуванні цієї категорії хворих. Методологія його застосування, ізольовано або в поєднанні з іншими методами, потребує подальшого уточнення. Через відносно невеликий світовий клінічний досвід наразі ще не розроблено диференційованого підходу до вибору оптимального способу введення певного типу стовбурових клітин залежно від характеру ураження міокарда.