Ретроградне закриття дефектів міжшлуночкової перегородки. Чи справді краще ніж антеградне?

Анотація

Мета. Порівняти анте- та ретроградне закриття дефекту міжшлуночкової перегородки, враховуючи актуальні дискусії щодо переваг та недоліків цих ендоваскулярних методик серед багатьох авторів. На сьогодні в доступній періодичній спеціалізованій літературі відсутні опубліковані дослідження, у яких порівнюються методи антеградного та ретроградного закриття дефекту міжшлуночкової перегородки.

Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на ретроспективному аналізі 254 послідовних пацієнтів, яким у період з серпня 2012 року по січень 2025 року проведено ендоваскулярне закриття дефектів міжшлуночкової перегородки. З них 103 пацієнтам (група 1) проведено антеградне закриття, а 151 пацієнту (група 2) – ретроградне закриття різними пристроями. Період віддаленого спостереження складав 59,5±35,5 та 54,5±21,4 місяця (p = 0,45) в 1-й та 2-й групах відповідно.

Результати. Процедура була успішною у 97 (94,17%) пацієнтів у групі 1 та у 151 (100%) пацієнтів у групі 2. Кількість великих ускладнень не відрізнялась в обох групах (p = 0,49). В групі 1 двох пацієнтів було скеровано на хірургічну корекцію вираженої недостатності аортального та тристулкового клапанів, яка виникла під час закриття ДМШП. В групі 2 у пацієнта виникла повна А-В блокада та дилатаційна кардіоміопатія через 2 роки після імплантації оклюдера, з подальшим хірургічним вилученням оклюдера та пластикою дефекта. Кількість інтраопераційних ускладнень, пов’язаних зі створенням транскардіальної петлі, була достовірно вищою в групі 1 (n = 4 – 3,88%) (p = 0,014). Загальна кількість малих ускладнень була однаковою в обох групах і становила n = 16 (15,53%) у групі 1 та n = 17 (11,25%) у групі 2 (p = 0,31). Середній час опромінення та тривалість процедури були значно меншими в групі 2 (ретроградного закриття) і становили 31,5±23,7 хвилин проти 17,6±16,2 хвилин (p = 0,001) та 55,8±32,9 хвилин проти 117,5±57,8 хвилин відповідно (p < 0,001).

Висновки. Ретроградне закриття є технічно більш простим, потребує пункції лише стегнової артерії, при ньому достовірно менша кількість інтраопераційних ускладнень, менший час опромінення та менша тривалість процедури. Кількість післяопераційних ускладнень, в тому числі у віддаленому періоді, є однаковою для обох методик. Антеградне закриття є виправданим у наступних випадках: у пацієнтів з малою вагою та великим дефектом, у пацієнтів з малою відстанню до аортального клапана, а також за необхідністю використання пристрою, який технічно можна встановити лише антеградно.