Визначення факторів ризику виникнення гострої серцевої недостатності у хворих на інфекційний ендокардит

Анотація

Розвиток гострої серцевої недостатності (ГСН) у хворих на інфекційний ендокардит (ІЕ) є незалежним показанням до ургентного кардіохірургічного втручання згідно з міжнародними рекомендаціями. Ідентифікація факторів ризику виникнення ГСН у хворих на ІЕ на етапі передопераційного дослідження дасть змогу раціонально побудувати маршрут лікування пацієнта відповідно до його клінічного статусу.

Мета – проаналізувати клінічно значущі фактори ризику розвитку ГСН у хворих на ІЕ.

Матеріали та методи. Було проведено ретроспективне одноцентрове дослідження, що включало клінічні дані 311 пацієнтів з ІЕ, які проходили лікування в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України за період з 01.01.2019 по 22.10.2021 рік. Середній вік пацієнтів становив 47,9 ± 3,83 (19–77) року. Частка чоловіків у дослідженні сягала 81,7 % (254 хворих). Середня тривалість ІЕ – 2,6 ± 0,1 (1–11) місяця. Весь клінічний матеріал є сукупністю одного загального реєстру даних пацієнтів, який розподілений на окремі когорти з різними проблемами для цієї патології. Кожен опис окремої причини в цих хворих не повторюється з попередніми міжгруповими даними загальної проблеми. Діагноз ІЕ встановлювали відповідно до критеріїв Duke. Одночасно у всіх пацієнтів проводили ідентифікацію збудника та оцінювали антибіотикограму, відповідно до мікроорганізму, який призвів до ІЕ. Патоморфологічний та бактеріологічний аналіз отриманого інтраопераційного матеріалу був систематизований згідно з патоморфологічним критерієм. Всі пацієнти були розподілені на класи за функціональною шкалою New York Heart Association (NYHA). Пацієнти з ознаками ГСН віднесено до IV класу NYHA. Виділено 2 групи пацієнтів: 252 (81,1 %) хворих без ознак ГСН до операції, 59 (18,9 %) хворих – пацієнти з доопераційною ГСН. Були проаналізовані фактори ризику виникнення ГСН. Достовірними вважалося відхилення p < 0,005. Було проведено оцінювання тривалості перебування пацієнтів у відділенні реанімації та інтенсивної терапії, тривалості перебування в стаціонарі.

Результати. Високий ризик розвитку ГСН у хворих на ІЕ мали пацієнти з: інфекційним ендокардитом аортального клапана (співвідношення шансів (OR) 2,97 (1,57–6,91)) (р = 0,003); супутньою запальною патологією легень (OR 3,37(1,55–7,11)) (р = 0,003); лінезолід-резистентністю збудника (OR 2,34 (1,07–4,26)) (р = 0,026); ванкоміцин-резистентністю збудника (OR 2,25 (1,13–4,74) (р = 0,032); інфекційним ендокардитом протезованого клапана серця (OR 1,155 (1,01–1,1)) (р = 0,036); нозокоміальним генезом захворювання (OR 2,14 (0,83–4,37)) (р = 0,049). Група хворих з ГСН характеризувалася достовірно більшою тривалістю перебування у відділенні реанімації та інтенсивної терапії – 8,8 ± 0,7 доби, а в групі хворих без ГСН – 4,8 ± 0,2 доби (р ˂ 0,001) відповідно. На 311 хірургічних втручань кількість летальних випадків становила 7 (2,3 %). Аналіз летальних випадків відповідно до виду ускладнень свідчить, що 4 (1,5 %) хворих загинуло через серцеві причини (263 серцевих ускладнень). З них найбільшу частку становили пацієнти із ГСН – 3 (1,4 %).

Висновки. У клінічній роботі важлива ідентифікація доопераційних чинників, які пов’язані з тактикою лікування хворих на ІЕ, для покращення результатів кардіохірургічного втручання.