Ангіопластика та стентування субоклюзій внутрішньої сонної артерії

Анотація

Субоклюзія внутрішньої сонної артерії (ВСА) – це особлива форма тяжкого стенозу з частковим або повним спаданням дистального відділу внаслідок недостатнього кровонаповнення. За даними North American Symptomatic Carotid Endarterectomy Trial (NASCET), високий ступінь стенозу ВСА пов’язаний з підвищеним ризиком іпсилатерального інсульту, за винятком випадків критичного стенозу > 94 %, коли медикаментозна терапія є кращою. Але у зв’язку з останніми повідомленнями про ризик повторного раннього інсульту цей висновок піддається сумніву. За таких обставин швидке вдосконалення ендоваскулярних технологій робить каротидну ангіопластику та стентування (КАС) розумним варіантом лікування пацієнтів із субоклюзією ВСА.

Мета – оцінити результати ангіопластики та стентування при субоклюзії внутрішньої сонної артерії.

Матеріали та методи. У ДУ «Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України» з 2010 по 2020 рік було проведено 315 процедур КАС, з них у 39 (12,4 %) пацієнтів (11 жінок / 28 чоловіків, середній вік – 57,9 ± 2,1 року) мали субоклюзію ВСА. Ми досліджували первинні (інфаркт міокарда, інсульт або смерть) та вторинні клінічні результати (гемодинамічна депресія (брадикардія або гіпотензія) та синдром гіперперфузії після процедури. Усі пацієнти проходили планове ультразвукове та клінічне дослідження через 30 днів після процедури.

Результати. Усі процедури КАС були успішними, і відзначено зменшення стенозу після процедури з мінімальним залишковим стенозом у випадках стійкої гемодинамічної депресії. Було два процедурних неврологічних ускладнення, одна транзиторна ішемічна атака та один інсульт через оклюзію середньої мозкової артерії після встановлення стента та подальшої ургентної механічної тромбектомії. Пацієнт не мав неврологічного дефіциту і був виписаний із задовільним результатом, оцінка 1 за модифікованою шкалою Ренкіна (mRS). Інфаркту міокарда або летальних випадків в нашій серії під час госпіталізації не відзначено. У 13 пацієнтів (33,3 %) була гемодинамічна депресія, а у 2 (5,1 %) пацієнтів – гіперперфузійний синдром. Протягом 30 днів спостереження в одного (2,6 %) пацієнта зафіксована транзиторна ішемічна атака через самовільну відміну антиагрегантів, а в 1 (2,6 %) пацієнта стався інфаркт міокарда через 1 (2,6 %) тиждень після виписки. Усі контрольні обстеження виявили прохідність стентів без ознак критичного залишкового стенозу.

Висновки. Субоклюзія внутрішньої сонної артерії залишається діагностичною та терапевтичною проблемою. Останні дані свідчать про високий ризик раннього інсульту у випадку субоклюзії при використанні медикаментозної терапії, проте згідно з рекомендаціями це залишається варіантом вибору у лікуванні. З огляду на світову тенденцію до зниження частоти інсультів після КАС, необхідні подальші дослідження для оцінювання операційного ризику та користі у випадку субоклюзії ВСА, особливо при повному її колапсі. Наші дані показують, що КАС з ретельною передопераційною діагностикою та плануванням є ефективною процедурою для окремих пацієнтів із субоклюзіями.