Перипартальна кардіоміопатія. Стратегія медичного супроводу

Анотація

Перипартальна кардіоміопатія (ПКМП) – це ідіопатична міокардіальна недостатність, що виникає за відсутності будь-якої діагностованої патології серця протягом останнього місяця вагітності або протягом перших 5 місяців після пологів. Метою нашої роботи є покращення безпосередніх та віддалених материнських результатів у пацієнток з ПКМП шляхом запровадження оптимальної стратегії її діагностики, лікування, розродження та супроводу післяпологового періоду.

Матеріали та методи. У статті описано 11 випадків медичного супроводу вагітних і породіль з дилатаційною кардіоміопатією (ДКМП) на базі ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України» та ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. О. М. Лук’янової НАМН України». Після проведення диференціальної діагностики у 8 пацієнток було діагностовано ПКМП, у 3 вагітних встановлено сімейну історію захворювання (ДКМП у родичів). Всі пацієнтки були обстежені за протоколом із використанням даних анамнезу, огляду та даних інструментальних й лабораторних методів дослідження.

Результати. Після проведення лікування в стаціонарі спостерігалося збільшення фракції викиду у групі пацієнток з ПКМП з 28,3 ± 9,3 % до 37,6 ± 7,6 % та зменшення кінцево-діастолічного об’єму (КДО) з 196,7 ± 47,7 мл та кінцево-систолічного об’єму (КСО) з 104,25 ± 33,3 мл до 181,3 ± 59,7 мл і 94,2 ± 35,1 мл відповідно. У 4 випадках у пацієнток із важкою дисфункцією лівого шлуночка було проведено термінове дострокове розродження у II триместрі вагітності. Ранніх материнських втрат не спостерігалося, зафіксовано 2 перинатальні втрати глибоко недоношених новонароджених (16-й та 27-й тиждень гестації). У віддаленому періоді спостереження, який становив 23,5 ± 11,6 міс., реєструвався подальший приріст ФВ до 42,9 ± 8,4 % та зменшення КДО та КСО до 170,1 ± 49,5 та 82,7 ± 40,6 мл відповідно. У 7 (87,5 %) пацієнток з ПКМП суттєве покращення клінічного стану та насосної функції серця реєструвалося вже при виписуванні зі стаціонару та спостерігалося подальше покращення досліджуваних показників ще протягом 12 міс., однак повного відновлення функції серця вдалося досягнути лише у 3 (37,5 %) пацієнток. У пацієнток з групи ДКМП встановленого генезу повне відновлення функції міокарда лівого шлуночка не спостерігалося в жодному із 3 досліджуваних випадків.

Обговорення. У статті обговорюються терміни виникнення та встановлення діагнозу ПКМП, основні клінічні, інструментальні та лабораторні ознаки патології, методи кардіологічного, кардіохірургічного та акушерського супроводу таких вагітних.

Висновки. Відповідно до наших спостережень, інтервали початку проявів ПКМП можуть бути більш широкими (більш ранніми) і мають бути предметом подальших наукових досліджень. Стратегія медичного супроводу вагітної, медикаментозна підтримка особливо не залежать від виду ДКМП. Проте акушерська тактика, спрямована на раннє розродження пацієнтки з ПКМП із вираженою міокардіальною недостатністю, є виправданою в комплексі із перериванням лактації і дозволяє у більшості випадків досягнути компенсації кровообігу та часткового відновлення функції лівого шлуночка. З цією метою призначення бромкриптину здається доцільним. Застосування повторних курсів левосимендану у пацієнток з ПКМП є виправданим та допомагає покращити функцію насамперед лівого шлуночка вже у ранньому післяпологовому періоді.