Ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування постінфарктного розриву міжшлуночкової перегородки

Анотація

Розрив міжшлуночкової перегородки є найдраматичнішим ускладненням гострого інфаркту міо-карда. Найчастіше він проявляється в перший тиждень після інфаркту, причому максимум летальних усклад-нень відзначаються в 1-у та на 3-ю–5-у добу після нападу. За відсутності хірургічного втручання ці пацієнти здебільшого помирають від прогресуючої серцевої недостатності протягом декількох годин або днів.

Навіть зараз, в епоху значного поширення ендоваскулярних втручань, оперативне втручання залишається золотим стандартом лікування цієї патології. Наше дослідження спрямоване здебільшого на вивчення факторів оперативної смертності, описання власних методів лікування та аналіз виживаності й віддалених результатів після хірургічного лікування цієї патології.

У роботі представлено аналіз 90 хворих з ішемічною хворобою серця, ускладненою постінфарктним розри-вом міжшлуночкової перегородки (ПРМШП), які були прооперовані за період 2002–2019 рр. З них 12 пацієнтів з ПРМШП було прооперовано в Центральній клінічній лікарні (ЦКЛ) м. Баку, 78 пацієнтів – у Національному інсти-туті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України.

Середній вік пацієнтів становив 59,9 ± 9,59 року. Серед них було 65 (72,2 %) чоловіків і 25 (27,8 %) жінок. Із цих пацієнтів 15 (16,6 %) були курцями, у 31 (34,4 %) в анамнезі відзначено цукровий діабет, у 70 (77,7 %) – гі-пертонічну хворобу. У 62 % хворих діагностовано серцеву недостатність III функціонального класу (NYHA), із середньою фракцією викиду 43,9 ± 10,4 %. За результатами коронарографії односудинне ураження коронарних артерій виявлено у 18 (20 %) пацієнтів, двосудинне – у 32 (35,5 %), трисудинне – у 40 (44,4 %) пацієнтів. Уражен-ня стовбура в нашій серії відзначено не було.

Віддалені результати простежені в терміни від 1 до 8 років, у середньому у 18 (28,6 %) пацієнтів. У терміни до 1, 3 і 8 років обстежено 17, 12 і 2 хворих відповідно. Хороші результати в терміни до 5 і 10 років відзначені у 87,5 % і 64,3 % хворих відповідно. Повторні скарги в цієї групи хворих як у нашій групі, так і за даними літера-тури пов’язані з наростанням серцевої недостатності після вентрикулотомії та зміни геометрії лівого шлуночка.

Рецидив серцевої недостатності та коронарного симптомокомплексу в терміни до 3 років зафіксовано у 6 (33,3 %) хворих, у терміни від 3 до 8 років – у 3 (25 %) з 12 хворих. Повторну ендоваскулярну реваскуляризацію виконано 5 хворим, 4 пацієнти потребували введення інтракардіального дефібрилятора, 2 пацієнтам у терміни 4 роки 2 міс. і 7 років відповідно після операції було встановлено апарат CRT-D.

Геморагічних ускладнень, пов’язаних з прийманням аспірину і клопідогрелю, і неврологічних порушень у терміни до 8 років після операції не відзначено. Летальні результати у віддалених термінах зафіксовано у 4 (22,2 %) пацієнтів. Причини смерті невідомі.

У цьому дослідженні стратегія лікування ПРМШП у відділенні інтенсивної терапії полягала в початковій стабілізації медикаментозної терапії та встановлення внутрішньоаортального балонного контрапульсатора. Медикаментозна терапія і механічна підтримка здатні стабілізувати гемодинамічний статус пацієнтів з ретель-ним моніторингом, що дозволяє проводити наступні планові операції. Хворі, які перенесли операцію ≥ 3 тиж. після встановлення діагнозу ПРМЖП, вижили протягом 30 днів після операції. Відстрочене планове відновлен-ня зумовлено утворенням рубцевої тканини міокарда, що дає змогу полегшити технічні аспекти відновлення ПРМШП. Точний час операції залежить головним чином від гемодинамічного статусу пацієнта. Пацієнтам з кар-діогенним шоком слід проводити негайну операцію.