Пластичні втручання на мітральному клапані при корекції поєднаних мітрально-аортальних вад

Анотація

Мета дослідження – вивчити пластичні операції на мітральному клапані в поєднанні з протезуванням аор-тального клапана (ПАК) при поєднаних мітрально-аортальних вадах (ПМАВ).

Матеріали та методи. У дослідження включені 1690 пацієнтів з ПМАВ, які перебували на хірургічному лікуванні в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова НАМН України за період з 01.01.2006 по 01.01.2020 рік. З них 429 (23,4 %) пацієнтам виконано реконструктивне втручання на мітральному клапані (Мк) при ПАК.

Виконували такі клапанозберігаючі процедури на Мк:
– накладання опорного кільця – 123 (28,7 %);
– шовна анулопластика Мк – 137 (31,9 %);
– відкрита мітральна комісуротомія – 47 (11,0 %);
– відкрита мітральна комісуротомія + плікація стулки – 4(0,9 %);
– накладання клаптя з аутоперикарда на стулку – 7(1,6 %);
– операція Алфіері (бікуспiдалізація Мк) – 34(7,9 %);
– debridgment мітрального клапана – 12 (2,8 %);
– пластика клаптем з аутоперикарда – 18 (4,2 %);
– видалення вегетацій зі структур Мк – 7 (1,6 %);
– резекція стулок Мк з доповненням шовної анулопластики – 19 (4,4 %);
– резекція стулок Мк з доповненням накладання опорного кільця – 21(4,9 %).

Результати. Летальні ускладнення мали місце в 4 випадках за рахунок серцевої (n = 2) і поліорганної недо-статності (n = 2). Госпітальна летальність при ПАК з пластикою Мк становила 0,9 %, що ще раз наголошує на зна-чущості травматичності втручання порівняно з поєднаним мітрально-аортальним протезуванням, де леталь-ність у 3 рази вища. Вона знизилася з 2,9 % (2006–2012 рр., n = 128) до 0,3 % (2013–2019 рр., n = 301), що свідчить про ефективність методики при значному збільшенні кількості оперованих.

Після корекції регургітація на Мк знизилася з +2,4 ± 0,3 до +0,4 ± 0,03. Коаптація стулок Мк після корекції становила 7,4 ± 0,6 мм.

На госпітальному етапі відзначалося зниження діастолічного пікового градієнта на Мк з 19,4 ± 4,8 мм рт. ст. до 6,4 ± 0,8 мм рт. ст. У віддалений період простежено 82,6 % з виписаних – 351 пацієнт у терміни 9,3 ± 2,4 року. Функціональний клас, в якому перебував оперований, впливав на віддалений результат.

Кращі показники відзначені в групі ІІІ функціонального класу, ніж у групі IV (р < 0,05). Летальні випадки за-фіксовано внаслідок тромбоемболічних ускладнень (n = 29) за рахунок наявності механічного аортального про-теза і частково невиконання протоколу з антикоагулянтної терапії. Незадовільний результат був обумовлений у групі зі змінами на Мк, активністю ревматичного процесу і прогресуючої серцевої недостатності при тривалій фібриляції передсердь (n = 37).

Етіологія вади впливала на віддалений результат. Активність ревматичного процесу в пацієнтів IV функціо-нального класу визначала зміни на стулках Мк у віддалений період і погіршувала результат.

Регургітація на Мк підвищилася з +0,08 ± 0,03 (5 років після операції) до +1,2 ± 0,3 (10 років після операції). У віддалений період відзначалося підвищення діастолічного пікового градієнта на Мк з 9,4 ± 0,4 мм рт. ст. (5 років після операції) до 13,4 ± 3,2 мм рт. ст. (10 років після операції). Протезування Мк виконано у 4 пацієнтів у терміни 6, 9, 10, 11 років після операції.

Висновки. З огляду на наявний клінічний досвід, доцільно рекомендувати реконструктивні втручання на Мк для корекції поєднаних мітрально-аортальних дефектів і поліпшення рівня виживаності та стабільності хороших результатів.